Навчально-методична
карта лекції №6
Навчальна дисципліна: «Адміністративне право»
|
група
|
дата
|
|
|
|
|
|
|
Тема заняття: Особливості
адміністративно-правових відносин
Дидактична мета: ознайомити з
поняттям «адміністративно-правових відносин»; формувати уявлення про публічне адміністрування; змістом
адміністративно-правових відносин.
Виховна мета: формування
особистісних якостей; підвищення рівня правосвідомості та правової культури,
формування поваги до обраної професії; з’ясування значення теми для подальшого
навчання та практичної діяльності.
Міждисциплінарні зв’язки: «Конституційне
право», тема 1.2.»Конституційно-правові відносини»; «Теорія держави і права»,
тема 4.10.»Правові відносини. Юридичні факти»
Кваліфікаційні вимоги до знань,
вмінь, навичок:
студенти повинні знати: поняття
адміністративно-правових відносин, механізм утворення, склад і види
адміністративних правовідносин
студенти повинні вміти: орієнтуватися
в чинному законодавстві України.
1. Забезпечення заняття
1.1.Дидактичний матеріал
Опорний конспект до лекції №6
картки-схеми до теми.
1.2.Наочні
посібники:
Тематична
презентація в Power Point.
1.3.Технічні
засоби навчання
Інтерактивна дошка
Мультимедійний проектор
Персональний комп’ютер
1.4.Література:
1. Загальне адміністративне право:
підручник / за заг. ред. І.С. Гриценка.
– К.: Юрінком Інтер, 2015. – 568 с.
2. Колпаков В. К. Курс
адміністративного права України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко,
І. Д. Пастух, В. Д. Сущенко [та ін.] ‒ 2-ге вид. , перероб. і допов. ‒ К. :
Юрінком Інтер, 2013. ‒ 872 с.
3. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне
адміністративне право: Навчальний посібник / За загальною редакцією Р.С.
Мельника. – К.: Ваіте, 2014. – 376 с.
4. Адміністративне право: альбом схем :
навч. посіб. / НЮУ ім. Я. Мудрого ; уклад. Ю. П. Битяк [та ін.] . - 2-е вид.,
змін. та доп. - Харків : Право, 2014. - 152 с.
5. Адміністративне право: підручник /
Ю.П. Битяк (Кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький. та ін..; за заг.
Ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гарящука, В.В. Зуй. – 2-ге вид., переробл. Та допов.-
Х.: Право, 2012.
6. Адміністративне право. Альбом схем:
навч. посіб. / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, В.М. Гаращук та ін.- Х.: Національний
університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2012.
7. Pravo.biz.ua : юрид. б-ка http://pravo.biz.ua/
8. Електронна юридична бібліотека http://law.biz.ua/books/0023/0204.htm
9. Правознавець : електронна б-ка юрид.
л-ри http://www.pravoznavec.com.ua/
10.
Электронная
юридическая библиотека Ilex http://lexlibrary.org/
11.
Юридична
бібліотека на Znatoki.net http://znatoki.net/
12.
Юр-Инфо –
сайт для юриста http://www.yur-info.org.ua/
2.Хід заняття
2.1. Організація заняття-1хв.
-
перевірка присутності студентів на занятті;
-
перевірка готовності аудиторії до заняття.
2.2. Визначення теми, мети,
мотивація навчальної діяльності -2хв.
Для адміністративно-правових
відносин як різновиду правовідносин характерні всі основні ознаки, притаманні
правовідносинам в цілому. Разом з тим адміністративно-правові відносини мають
ряд особливостей, що вирізняють їх з-поміж інших видів правовідносин, оскільки
вони:
– за своїм
змістом є виключно управлінськими, оскільки виникають у сфері функціонування
виконавчої влади або ж у сферах, так чи інакше пов’язаних з державним
управлінням, яке поширюється на економічну, соціально-культурну,
адміністративно-політичну і багато інших сфер діяльності держави;
– виникають,
змінюються та/або ж припиняються у зв’язку з практичною реалізацією
виконавчо-розпорядчих функцій держави та місцевого самоврядування в особі їх
виконавчих органів і посадових осіб. При цьому слід враховувати, що предметом
адміністративного права є лише відносини, що пов’язані з управлінням, а не
будь-які відносини з участю в них органів виконавчої влади і посадових осіб.
Наприклад, цивільно-правові відносини з участю держави є предметом правового регулювання
цивільного права;
– виникають,
змінюються та/або припиняються за ініціативи однієї зі сторін цих відносин у
межах передбачених законодавством повноважень, тоді як цивільно-правові
відносини виникають, змінюються або ж припиняються, як правило, за згодою обох
сторін;
– з огляду
на управлінський зміст є “владовідносинами”, або “відносинами влади і
підпорядкування”, тобто побудовані за принципом “влада — підпорядкування”, в
яких передбачається нерівність сторін, а це означає, що одна сторона цих відносин
є юридично владна, а інша — юридично підвладна;
–
характеризуються наявністю в них особливого суб’єкта, яким виступає виконавча
влада держави й місцеве самоврядування в особі їх повноважних представників,
наділених владою і можливістю реалізації цієї влади;
– за своїм
характером є організаційними відносинами. Організація адміністративно-правових
відносин належить до функцій держави та місцевого самоврядування, які шляхом
видання нормативно-правових актів стають організаторами та координаторами життя
суспільства в цілому;
– виражають
волю й інтереси держави та місцевого самоврядування, а отже, носять
публічно-правовий характер;
– суперечки,
що виникають між учасниками адміністративних правовідносин, у більшості
випадків вирішуються в адміністративному (позасудовому) порядку, шляхом прямого
юридично владного розпорядження уповноваженого на те правомочного органу
держави та місцевого самоврядування;
– якщо для
цивільно-правових відносин характерним є відповідальність однієї сторони перед
іншою стороною, то для адміністративних відносин це невластиво, оскільки
порушення у сфері адміністративного права визнається таким, що спрямоване проти
публічних інтересів, а тому відповідальність наступає перед державою та
суспільством в цілому.
Отже,
зазначені особливості адміністративно-правових відносин істотно виокремлюють їх
з-поміж інших суспільних відносин та дають змогу визначити предмет регулювання
адміністративного права як систему специфічних управлінських відносин, які
безпосередньо пов’язані з державно-управлінською діяльністю їх суб’єктів.
2.3. Актуалізація опорних знань
студентів- 3хв.
1. Що таке
адміністративно правові та суспільні відносини?
2. Як
взаємодіють адміністративно правові відносини та суспільні відносини?
2.4. План лекції-60хв.
1. Поняття
"адміністративно-правові відносини". Публічне адміністрування - сфера
виникнення адміністративних правовідносин. Адміністративно-правові та суспільні
відносини.
2. Адміністративно-правові та суспільні
відносини. Механізм утворення адміністративно-правових відносин.
3. Адміністративно-правові відносини і
юридичні факти.
2.5. Питання для активізації
пізнавальної діяльності студентів-10 хв.
1. Які види
адміністративних правовідносин ви знаєте?
2.Охарактиризуйте взаємодію
адміністративно-правових відносин та юридичних фактів?
2.6. Підбиття підсумків заняття
,оцінка діяльності студентів,активності ведення дискусії ,вміння обґрунтовувати
позиції,оголошення та обґрунтування оцінок-2хв.
¾ Заключне слово викладача.
¾ Оцінка роботи студентів під час
лекції.
2.7. Завдання для самостійної роботи
студентів (домашнє завдання)-2хв
І. Опрацювати тему за
підручником:
1.Загальне адміністративне право: підручник / за заг. ред. І.С. Гриценка. – К.: Юрінком
Інтер, 2015. – 568 с.
2.Колпаков В. К. Курс адміністративного права України
: підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д. Сущенко [та
ін.] ‒ 2-ге вид. , перероб. і допов. ‒ К. : Юрінком Інтер, 2013. ‒ 872 с.
ІІ. Опрацювати
питання, винесені на самостійне вивчення:
- Адміністративно-правові
відносини та адміністративно-правові норми. Особливості
адміністративних правовідносин.
Підпис викладача: _____________
ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА
СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ
(УКРКООПСПІЛКА)
Полтавський
кооперативний технікум
Розглянуто та
затверджено на засіданні
циклової (предметної) комісії юридичних дисциплін
Протокол № 1 від 30.08.2015 р.
Голова циклової
комісії юридичних дисциплін
_____________
С.В. Перун
Спеціальність: 5.03040101 Правознавство Курс II
Дисципліна: « Адміністративне право»
Лекція №6
Лекція-бесіда
Тема: : Особливості адміністративно-правових відносин
Навчальна мета: ознайомити з поняттям «адміністративно-правових відносин»; формувати уявлення про публічне адміністрування;
змістом адміністративно-правових відносин.
Виховна
мета: виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення
отримувати нові знання самостійно, виховання національно-державницької
свідомості у молоді.
Розвивальна
мета: спонукати
до пізнавальної, наукової, творчої діяльності; розвивати самостійність та
творче мислення, раціональні способи пізнавальної діяльності.
Методична мета: удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, сприяти
широкій загальній підготовці студентів; розвитку юридичного мислення,
необхідного для теоретичного засвоєння та практичного застосування права;
створення необхідних передумови для вивчення інших юридичних дисциплін, за
допомогою інтенсифікації навчання на основі опорних схем.
План
1. Поняття
"адміністративно-правові відносини". Публічне адміністрування - сфера
виникнення адміністративних правовідносин. Адміністративно-правові та суспільні
відносини.
2. Адміністративно-правові та суспільні
відносини. Механізм утворення адміністративно-правових відносин.
3. Адміністративно-правові відносини і юридичні
факти.
Технічні засоби навчання:
·
Інтерактивна
дошка
·
Мультимедійний
проектор
·
Персональний
комп’ютер
Наочність:
·
Тематична
презентація в Power Point.
·
Опорний
конспект до лекції №6.
·
Картки-схеми
Міждисциплінарні зв’язки: «Конституційне право», тема
1.2.»Конституційно-правові відносини»; «Теорія держави і права», тема
4.10.»Правові відносини. Юридичні факти»
Література
1. Загальне адміністративне право: підручник
/ за заг. ред. І.С. Гриценка. – К.:
Юрінком Інтер, 2015. – 568 с.
2. Колпаков В. К. Курс адміністративного права
України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д.
Сущенко [та ін.] ‒ 2-ге вид. , перероб. і допов. ‒ К. : Юрінком Інтер, 2013. ‒ 872 с.
3. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне
адміністративне право: Навчальний посібник / За загальною редакцією Р.С.
Мельника. – К.: Ваіте, 2014. – 376 с.
4. Адміністративне право: альбом схем : навч.
посіб. / НЮУ ім. Я. Мудрого ; уклад. Ю. П. Битяк [та ін.] . - 2-е вид., змін.
та доп. - Харків : Право, 2014. - 152 с.
5. Адміністративне право: підручник / Ю.П. Битяк
(Кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький. та ін..; за заг. Ред. Ю.П.
Битяка, В.М. Гарящука, В.В. Зуй. – 2-ге вид., переробл. Та допов.- Х.: Право,
2012.
6. Адміністративне право. Альбом схем: навч.
посіб. / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, В.М. Гаращук та ін.- Х.: Національний
університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2012.
7. Pravo.biz.ua : юрид. б-ка http://pravo.biz.ua/
8. Електронна юридична бібліотека http://law.biz.ua/books/0023/0204.htm
9. Правознавець : електронна б-ка юрид. л-ри http://www.pravoznavec.com.ua/
10.Электронная
юридическая библиотека Ilex http://lexlibrary.org/
11.Юридична
бібліотека на Znatoki.net http://znatoki.net/
12.Юр-Инфо –
сайт для юриста http://www.yur-info.org.ua/
Викладач ___________ Т.М. Северенчук
1. Поняття «адміністративно-правові
відносини». Публічне адміністрування – сфера виникнення адміністративних
правовідносин.
Правовідносини належать до фундаментальних
категорій науки адміністративного права. Саме у правовідносинах воно існує,
діє, живе. У них найбільш рельєфно відображаються специфіка методу
адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Місце і значення адміністративно-правових відносин в
теорії адміністративного права зумовлено також тим, що будь-яке питання з цього
приводу своїми коріннями сягає сутності предмета адміністративного права.
Доля названої категорії складна. З одного
боку, вона потрапила в залежність від колишніх ідеологічних уявлень про
суспільні відносини. Згідно з ними адміністративно-правові відносини мали
розглядатися : а) виключно з позицій поділу суспільних відносин на матеріальні
й надбудовані, або первинні та вторинні; б) як частка суспільних відносин. З
іншого боку, згадана категорія потрапила в залежність від
традиційних поглядів на адміністративне право як засіб безперечного впливу
держави на суспільні процеси і застосування у відносинах
«держава — громадянин» адміністративно-примусових заходів. Неприйняття
інших наукових поглядів ускладнило теоретичне осмислення
сутності адміністративно-правових відносин, зробило поняття останніх
абстрактно-схоластичним, безпідставно відокремило від проголошених прав людини.
Розвиток наукових знань про
адміністративно-правові відносини пройшов декілька етапів.
·
На початку XX ст. їх
поняття вважалося вихідним пунктом
адміністративно-правової доктрини, головною категорією науки і включалося до
розуміння змісту права.
·
Починаючи з
30-х років акценти у поглядах на поняття права у вітчизняній науці поступово зміщуються.
Врешті-решт запанував позитивістський
погляд на право як на систему діючих юридичних норм. Внаслідок цього значно зменшилася увага
до проблеми адміністративних правовідносин.
·
Із середини 50-х років XX ст. починає розвиватися й отримує достатню аргументацію так званий широкий підхід до
сутності права. В результаті до поняття права і механізму
адміністративно-правового регулювання почали включатися як норми, так і
правовідносини.
·
З 90-х років
в українському правознавстві основне навантаження у проблемі правовідносин зміщується у
практичну площину. Здійснюється
пошук відповідей на питання щодо: впливу теоретичних досліджень на характеристики суб'єктів
правовідносин; співвідношення оцінок соціальної цінності
адміністративно-правових відносин,
котрі даються, з одного боку, у наукових публікаціях, а з іншого —
безпосередніми користувачами прав і обов'язків у сфері державного управління. Саме
дослідження українських вчених дають змогу вивести дискусійні аспекти цієї
проблеми з рівня суто теоретичних міркувань у практичне русло державної діяльності.
Конституція України закріпила
принципово нову роль держави у відносинах з людиною. Відтепер держава
відповідає перед людиною за свою діяльність,
а її головним обов'язком є захист і забезпечення реалізації
прав і свобод людини. Отже, зроблено перехід до нової ідеології державної, в
тому числі виконавчої, влади, і ця ідеологія — служіння
держави інтересам людини.
У теорії адміністративного права майже не звертається увага на здатність адміністративно-правових відносин
визначати рівень реального використання громадянами своїх прав і свобод,
висвітлювати рівень їх довіри до державної
влади і органів державного управління.
Досить порівняти випадки виникнення чи невиникнення таких відносин з
ініціативи громадян, коли за реальними обставинами вони б мусили виникнути. Якщо громадяни охоче йдуть на їх встановлення,
то органи держави користуються довірою, а рівень правового життя у суспільстві відповідає демократичним стандартам. Якщо громадяни ухиляються від правових зв'язків з
державними органами й останні, як правило, самі ініціюють їх виникнення,
то у встановленому правовому порядку є серйозні вади.
У зв'язку з цим важливим чинником
впровадження нової ідеології, здійснення реформи державного управління, утвердження
концептуально нової доктрини адміністративного права є перебудова за новими принципами теоретичної моделі адміністративно-правових
відносин. Це повинні бути переважно
публічно-сервісні відносини, тобто відносини, у межах яких і завдяки яким
держава обслуговує правомірні потреби й
інтереси приватних осіб.
Адміністративно-правові відносини не є
якимось автономним юридичним явищем. Вони нерозривно зв'язані із суспільними
відносинами, нормами права, юридичними фактами та іншими соціально-правовими категоріями. Більше того, всі вони
взаємозалежні.
Саме тому визначення поняття, змісту
адміністративно-правових відносин, їх правової природи та основних рис
пов'язане із з'ясуванням їх взаємозв'язків і співвідноситься з
такими категоріями, як суспільні відносини, адміністративно-правова норма,
юридичний факт, суб'єкт правовідносин.
2. Адміністративно-правові
та суспільні відносини. Механізм утворення адміністративно-правових відносин.
Адміністративно-правові
відносини (або адміністративні правовідносини)
традиційно розглядаються як результат регулюючого впливу адміністративно-правової норми на суспільні відносини, внаслідок чого вони перетворюються на правові відносини. Ключовою тут є теза про те, що адміністративно-правової форми
можуть набути різні види суспільних відносин, і насамперед
державно-управлінські відносини, котрі становлять вагому частку в змісті предмета
адміністративно-правового регулювання.
У цьому
зв'язку важливо з'ясувати, чи можливе взагалі здійснення регулювання
нормами адміністративного права за межами правовідносин? Адміністративно-правова
практика дає на це питання позитивну відповідь. Дійсно, реалізація
адміністративно-правових норм шляхом їх додержання (яке виступає різновидом виконання
цих норм) відбувається поза адміністративними правовідносинами. Адже
такий варіант реалізації норм являє собою пасивну поведінку
суб'єкта адміністративного права, який не допускає порушень приписів
відповідних норм, і тому ця поведінка не потребує взаємодії з іншими
суб'єктами.
Адміністративно-правові відносини — це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, в
яких їх сторони (суб'єкти)
взаємозв'язані й взаємодіють шляхом здійснення суб'єктивних прав і обов'язків,
встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.
Отже, першорядна роль у визначенні
змісту адміністративно-правових відносин
належить їх сторонам (суб'єктам). Такими сторонами виступають суб'єкти адміністративного права, тобто
носії передбачених адміністративно-правовими
нормами прав і обов'язків, котрі здатні ці права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.
Вирішальною
особливістю адміністративно-правових відносин є те, що однією із
сторін завжди є носій юридично-владних повноважень щодо
інших
суб'єктів, якими його наділяють адміністративно-правові
норми. Адміністративно-правові
відносини формуються, як правило, в особливій сфері суспільного життя —
публічному (державному і самоврядному) управлінні, і насамперед у зв'язку
із здійсненням органами виконавчої влади своїх владно-розпорядчих функцій. Ця особливість
адміністративних правовідносин прямо випливає зі змісту предмета
адміністративно-правового регулювання.
Адміністративні правовідносини можуть
виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте згода або бажання
другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідносини можуть виникати всупереч бажанню другої
сторони. Наприклад, у разі звернення
громадянина до міністерства останнє незалежно від свого «бажання» зобов'язане на таке звернення
відреагувати і розглянути звернення громадянина.
Аналогічна ситуація виникає і тоді, коли
другою стороною є не громадянин, а нижчестоящий орган управління або підприємство, установа, організація. Зрозуміло, що органи
виконавчої влади мають право породжувати адміністративні правовідносини в односторонньому
порядку, керуючись інтересами держави і завданнями, що стоять перед ними.
Відтак адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою
будь-якої із сторін без згоди другої сторони.
Суперечки, що виникають між
сторонами адміністративних правовідносин,
вирішуються, як правило, у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого
розпорядження правомочного органу.
Отже,
адміністративно-правові відносини завжди мають публічно-владний
характер, оскільки один з їх суб'єктів обов'язково має
юридично-владні повноваження щодо інших
учасників цих відносин.
Виникнення
адміністративно-правових відносин — це, по суті, юридичний рівень
об'єктивізації загальної волі держави в реальній поведінці
конкретних суб'єктів. Процес виникнення (формування) правовідносин
має три послідовно здійснюваних етапи:
·
по-перше,
визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення;
·
по-друге,
створюється відповідна юридична конструкція, тобто своєрідна абстрактна модель
адміністративного правовідношення. Закріплюється ця модель в адміністративно-правових
нормах;
·
по-третє, відбувається реалізація
відповідних правових норм і, як результат,
виникають сталі юридичні зв'язки між адресатами норм у формі
адміністративно-правових відносин. Водночас
адміністративні правовідносини виникають (так само, як і змінюються та припиняються) лише з настанням
конкретних обставин, які прийнято
називати юридичними фактами.
Як відзначалося, специфічною рисою державного
управління є його масштабність та універсальність. Це означає, що воно поширюється на
всі сфери життєдіяльності суспільства. Норми адміністративного права
у необхідних випадках надають державно-управлінським відносинам форму адміністративно-правових.
Водночас державно-управлінські відносини є лише
частиною суспільних відносин, що врегульовані нормами
адміністративного права.
На відміну від адміністративних правовідносин у цілому
обов'язковим суб'єктом державно-управлінських відносин має бути суб'єкт державного управління. Суб'єктами державного управління є насамперед органи виконавчої влади. Водночас певна
частина суб'єктів державного управління такого статусу не має:
наприклад, адміністрації державних підприємств, установ, інших організацій.
Проте як перші, так і другі функціонують
для оперативного й безпосереднього управління господарським,
соціально-культурним розвитком суспільства. Саме
на них покладено обов'язок виконувати рішення, які приймаються
законодавчим та іншими органами держави.
Для реалізації функції виконання
суб'єкти державного управління наділені повноваженнями державно-владного
характеру, тобто одержують від держави право
здійснювати розпорядчу функцію. При цьому
вони діють від імені держави і з метою реалізації державної політики у тій чи іншій сфері суспільного розвитку,
застосовують заходи як переконання, так і державного примусу.
Розпорядча
діяльність управлінських
суб'єктів дістає вияв:
·
по-перше, у
прийнятті загальнообов'язкових приписів (вони закріплюються в указах, постановах, положеннях, розпорядженнях, інструкціях, протоколах тощо);
·
по-друге, в
організації виконання зазначених
приписів; по-третє, у здійсненні контролю за цим процесом.
Сучасні
напрацювання українських вчених-адміністративістів свідчать:
нові функції і завдання держави в сучасних умовах зумовлюють і новий зміст
державно-управлінських відносин. Зокрема, односторонньо-владний характер цих
відносин в ринкових умовах якісно змінюється,
хоч і зберігає свою природу. Здійснення загальних функцій обслуговування суспільних потреб не
виключає застосування господарсько-розпорядчих і владно-примусових
засобів державного управління, але вони вже
не домінують у цій діяльності. Хоча, певна річ, у підтриманні встановленого
правопорядку держава має всебічно використовувати необхідні для цього
владно-примусові засоби.
Державно-управлінські
відносини існують у різних формах, і однією з них є адміністративно-правові
відносини. Адже певна кількість державно-управлінських відносин регулюється
конституційним, фінансовим, земельним, екологічним та іншими галузями права. І
це цілком закономірно, позаяк неможливо усі прояви державного
управління охопити у повному обсязі адміністративно-правовим
регулюванням.
Отже, державно-управлінські відносини є
певною частиною адміністративно-правових відносин. Деякі групи
державно-управлінських відносин існують в інших правових формах. У
свою чергу, адміністративно-правові відносини охоплюють не тільки відносини у
сфері державного управління, а й управлінські відносини недержавної сфери, що врегульовані
нормами адміністративного права.
3.Адміністративно-правові
відносини і юридичні факти.
Основною рисою юридичних фактів є
здатність викликати правові наслідки. Ці факти
кваліфікуються як юридичні, оскільки вони передбачені в
адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосередковано — в диспозиції або
санкції).
Як тільки в житті з'являються факти, вказані
в гіпотезі норми, остання починає діяти, в результаті її адресати в одних випадках
мають можливість для реалізації своїх прав і обов'язків, в інших набувають суб'єктивних прав і обов'язків (останні
передбачаються диспозицією норми). Наприклад, Закон України «Про захист прав
споживачів» містить норму, згідно з якою органи захисту прав споживачів
мають право забороняти господарюючим суб'єктам реалізацію споживачам товарів, які завезені на територію України без
документів, що підтверджують їх належну якість. Тут юридичним фактом буде факт
завезення на територію України споживчих товарів без відповідних документів. У разі його виникнення уповноважені
органи реалізують своє право на заборону продажу таких товарів.
Закон
України «Про дорожній рух» містить норму, згідно з якою кожен
громадянин, що не має медичних протипоказань, може в установленому
порядку отримати право на керування автотранспортними засобами і
мотоколясками — за досягнення 16 років; автомобілями усіх видів і категорій (за
винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення більш як
8 пасажирів) — з 18 років; автобусами і вантажними автомобілями,
обладнаними для перевезення більш як 8 пасажирів — з 19 років. Уданому
разі юридичним фактом буде досягнення відповідного віку. З настанням
юридичного факту громадянин набуває суб'єктивного права, якого раніше у нього
не було.
Диспозиція
зобов'язуючої або уповноважуючої адміністративно-правової норми приписує, якою
повинна або може бути поведінка активної сторони. Дії осіб відповідно
до приписів диспозиції норми, тобто дії, що являють собою реалізацію прав і обов'язків, є юридичними фактами. Отже, фіксуючи права і обов'язки,
диспозиція опосередковано вказує на юридичні факти.
Так,
відповідно до Положення про прикордонний режим (затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 р.) громадяни, які
в'їжджають у прикордонну смугу, повинні мати при собі документи, які посвідчують
їх особу і підтверджують необхідність в'їзду, а також пред'являти ці документи на
вимогу спеціально уповноважених осіб Прикордонних військ і органів внутрішніх
справ. У даному разі юридичним фактом буде в'їзд громадянина у
прикордонну смугу, тобто дії громадянина, що є реалізацією ним свого
суб'єктивного права.
Нерідко норми
права пов'язують юридичні наслідки не тільки з наявністю тієї чи іншої
обставини, а й з її відсутністю. Так, одержання права на
управління транспортними засобами зумовлене не тільки настанням
відповідного віку, а й відсутністю медичних противопоказань (фізичних вад і захворювань). Сюди
ж належать факти невиконання зобов'язань.
Так, невиконання громадянином обов'язку перереєстрації вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї є юридичним фактом і тягне адміністративну
відповідальність за ст. 192 Кодексу
України про адміністративні правопорушення (КпАП). Невиконання батьками або особами, що їх замінюють,
обов'язків щодо виховання дітей тягне адміністративну відповідальність за ст.
184 КпАП.
Часто для виникнення правовідносин потрібна
сукупність двох або кількох юридичних фактів, наявність яких необхідна для настання юридичних наслідків. Наприклад, для одержання
права на управління транспортним
засобом необхідна наявність таких юридичних фактів: настання відповідного віку; відсутність медичних
протипоказань; підготовка у
відповідному навчальному закладі (або самопідготовка за відповідною програмою); одержання відповідного посвідчення.
Юридичні
факти класифікуються за різними критеріями.
1. За наслідками, що настали, — на:
а) правоутворюючі
- викликають
встановлення правовідносин (наприклад, вчинення адміністративних
правопорушень;
б) правозмінюючі - факти змінюють існуючі
правовідносини. Так, визнання за правопорушником неможливості сплатити
штраф може призвести до винесення постанови про накладення штрафу працівником
виконавчої служби шляхом звернення стягнення на особисте майно правопорушника (ст. 308 КпАП). Такий
юридичний факт (винесення постанови) змінює
зміст адміністративних правовідносин
між сторонами, хоча правовідносини зберігаються.;
в) правоприпиняючі - зумовлюють припинення правовідносин. Такими є дії особи
щодо здійснення суб'єктивного права або виконання юридичного зобов'язання.
Наприклад, сплата правопорушником штрафу (тобто виконання постанови про
накладення стягнення) припиняє адміністративно-деліктні відносини, які виникли
у зв'язку зі здійсненням правопорушення..
2. За наявністю або відсутністю зв'язку факту з волею
суб'єкта — на дії та події.
Дії є результатом активного
волевиявлення суб'єкта і поділяються на:
а) дії правомірні - завжди
відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Прикладом правомірних дій, котрі розцінюються нормами як юридичні факти, є: подання громадянином
скарги; звернення 
підприємства,
що створюється, за реєстрацією; подання проекту на експертизу
тощо.; Важливим видом правомірних дій є індивідуальні правові акти органів
державного управління, тобто акти, що стосуються конкретного адресата і справи.
Прямий наслідок прийняття таких актів — виникнення,
зміна або припинення адміністративно-правових відносин. Так, наказ про
призначення на посаду тягне за собою виникнення державно-службових відносин,
які регулюються нормами адміністративного права.
підприємства,
що створюється, за реєстрацією; подання проекту на експертизу
тощо.; Важливим видом правомірних дій є індивідуальні правові акти органів
державного управління, тобто акти, що стосуються конкретного адресата і справи.
Прямий наслідок прийняття таких актів — виникнення,
зміна або припинення адміністративно-правових відносин. Так, наказ про
призначення на посаду тягне за собою виникнення державно-службових відносин,
які регулюються нормами адміністративного права.
б) дії неправомірні порушують приписи адміністративно-правових норм. Для сфери державного управління найбільш
характерним видом неправомірних дій є різні правопорушення. Вони тягнуть за
собою виникнення
адміністративно-деліктних (юрисдикційних) відносин. Юридичним фактом цієї ж категорії є неправомірна
бездіяльність. Приміром,
бездіяльність, наслідком якої стало невиконання законних вимог прокурора, належить до юридичних фактів,
які тягнуть за собою виникнення
адміністративно-деліктних відносин (ст. 1858 КпАП).
Події, тобто явища,
що трапляються незалежно від волі людей, також можуть у деяких випадках виступати юридичними фактами,
наприклад, стихійне лихо, смерть тощо.
Отже, адміністративно-правові відносини, хоча
і моделюються в абстрактних адміністративно-правових нормах, об'єктивно
виникають із настанням певних, передбачених
адміністративно-правовими нормами юридичних
фактів, котрі є підставою також зміни або припинення
зазначених
правовідносин.
Навчально-методична
карта лекції №7
Навчальна дисципліна: «Адміністративне право»
|
група
|
дата
|
|
|
|
|
|
|
Тема заняття: Поняття та значення
джерел адміністративного права
Дидактична мета: ознайомити студентів із законодавством, що визначає
джерела адміністративного права,сформувати у студентів уявлення про джерела
адміністративного права,ознайомити студентів із характеристикою конституційних норм
адміністративно-правової спрямованості.
Виховна мета: формування
особистісних якостей; підвищення рівня правосвідомості та правової культури,
формування поваги до обраної професії; з’ясування значення теми для подальшого
навчання та практичної діяльності.
Міждисциплінарні зв’язки: «Конституційне право», тема
1.3.»Джерела конституційного права
України»; «Теорія держави і права», тема 4.5. «Правотворення. Форми(джерела)
права».
Кваліфікаційні вимоги до знань,
вмінь, навичок:
студенти повинні знати: поняття
"джерела адміністративного права '' та види класифікацію джерел
адміністративного права;
студенти повинні вміти: орієнтуватися в чинному законодавстві України,
щодо визначення джерел адміністративного права.
1. Забезпечення заняття
1.1.Дидактичний матеріал
Опорний конспект до лекції №7
картки-схеми до теми.
1.2.Наочні
посібники:
Тематична
презентація в Power Point.
1.3.Технічні
засоби навчання
Інтерактивна дошка
Мультимедійний проектор
Персональний комп’ютер
1.4.Література:
1. Загальне
адміністративне право: підручник / за
заг. ред. І.С. Гриценка. – К.: Юрінком Інтер, 2015. – 568 с.
2. Колпаков
В. К. Курс адміністративного права України : підручник / В. К. Колпаков, О. В.
Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д. Сущенко [та ін.] ‒ 2-ге вид. , перероб. і допов. ‒ К. :
Юрінком Інтер, 2013. ‒ 872 с.
3. Мельник
Р.С., Бевзенко В.М. Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / За
загальною редакцією Р.С. Мельника. – К.: Ваіте, 2014. – 376 с.
4. Адміністративне
право: альбом схем : навч. посіб. / НЮУ ім. Я. Мудрого ; уклад. Ю. П. Битяк [та
ін.] . - 2-е вид., змін. та доп. - Харків : Право, 2014. - 152 с.
5. Адміністративне
право: підручник / Ю.П. Битяк (Кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький.
та ін..; за заг. Ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гарящука, В.В. Зуй. – 2-ге вид.,
переробл. Та допов.- Х.: Право, 2012.
6. Адміністративне
право. Альбом схем: навч. посіб. / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, В.М. Гаращук та ін.-
Х.: Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава
Мудрого», 2012.
7. Pravo.biz.ua
: юрид. б-ка http://pravo.biz.ua/
8. Електронна
юридична бібліотека http://law.biz.ua/books/0023/0204.htm
9. Правознавець
: електронна б-ка юрид. л-ри http://www.pravoznavec.com.ua/
10. Электронная
юридическая библиотека Ilex http://lexlibrary.org/
11. Юридична
бібліотека на Znatoki.net http://znatoki.net/
12. Юр-Инфо
– сайт для юриста http://www.yur-info.org.ua/
2.Хід заняття
2.1. Організація заняття-1хв.
-
перевірка присутності студентів на занятті;
-
перевірка готовності аудиторії до заняття.
2.2. Визначення теми, мети, мотивація
навчальної діяльності -2хв.
Джерела
права - це встановлені державою або визнані нею офіційно-документальні форми
виявлення і закріплення норм права, що надає їм юридичного,
загальнообов'язкового значення. Тобто джерела виступають офіційними способами
зовнішнього вираження і закріплення норм права.
У рамках
правової системи джерела права розташовані за принципом їх ієрархічності і
підпорядкованості, утворюють цілісну систему, її вертикальна структура
будується таким чином, що розпорядження одних джерел права видаються на основі
вищестоящих джерел. Чітка підпорядкованість джерел права, законодавчо
закріплена і забезпечена за допомогою юридичних механізмів, і має важливе
соціально-політичне значення. Єдність системи джерел права означає єдність вираженої
в законі верховної державної волі.
Щодо
адміністративного права необхідно зазначити, що воно складається з великої
кількості правових норм: законів, указів Президента, постанов Кабінету
Міністрів, положень, статутів, рішень та розпоряджень тощо, які необхідно
упорядковувати. Так, норми адміністративного права містяться в різних
нормативно-правових актах, які часто належать до різних галузей права, але такі
акти можна вважати джерелом адміністративного права лише в тому випадку, якщо
вони містять положення щодо державного управління, управлінської діяльності,
організації управління, правового становища громадян та посадових осіб, тобто
коли закон буде наповнений адміністративно-правовим змістом.
2.3. Актуалізація опорних знань
студентів-3 хв
1. Що таке «джерело права»?
2. Назвіть види
джерел права?
2.4. План лекції-60 хв.
1. Джерела адміністративного права – зовнішнє вираження
адміністративно-правових норм.
2. Види джерел адміністративного права.
2.5. Питання для активізації
пізнавальної діяльності студентів-3 хв.
1. Що таке нормативно-правові акти державних
органів?
2.Які є основнимі види нормативно-правових актів як
джерел адміністративного права?
2.6. Підбиття підсумків заняття
,оцінка діяльності студентів,активності ведення дискусії ,вміння обґрунтовувати
позиції,оголошення та обґрунтування оцінок-2хв.
¾ Заключне слово викладача.
¾ Оцінка роботи студентів під час
лекції.
2.7. Завдання для самостійної роботи
студентів (домашнє завдання)-2хв
І. Опрацювати тему за
підручником:
1.Загальне адміністративне право: підручник / за заг. ред. І.С. Гриценка. – К.: Юрінком
Інтер, 2015. – 568 с.
2.Колпаков В. К. Курс адміністративного права України
: підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д. Сущенко [та
ін.] ‒ 2-ге вид. , перероб. і допов. ‒ К. : Юрінком Інтер, 2013. ‒ 872 с.
ІІ. Опрацювати
питання, винесені на самостійне вивчення:
- Акти Кабінету
Міністрів України та центральних органів виконавчої влади як джерела
адміністративного права. Акти органів місцевого самоврядування як джерела
адміністративного права.
Підпис викладача: ______________
ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА
СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ
(УКРКООПСПІЛКА)
Полтавський
кооперативний технікум
Розглянуто
та затверджено на засіданні
циклової
(предметної) комісії юридичних дисциплін
Протокол № 1
від 30.08.2015 р.
Голова
циклової комісії юридичних дисциплін
_____________ С.В. Перун
Спеціальність: 5.03040101 Правознавство Курс II
Дисципліна: « Адміністративне право»
Лекція №7
Лекція-бесіда
Тема: Поняття та значення джерел адміністративного права Навчальна мета: ознайомити студентів із законодавством, що визначає джерела
адміністративного права,сформувати
у студентів уявлення про джерела адміністративного права,ознайомити студентів із характеристикою конституційних норм
адміністративно-правової спрямованості.
Виховна
мета: виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення
отримувати нові знання самостійно, виховання національно-державницької
свідомості у молоді.
Розвивальна
мета: спонукати
до пізнавальної, наукової, творчої діяльності; розвивати самостійність та
творче мислення, раціональні способи пізнавальної діяльності.
Методична мета: удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, сприяти
широкій загальній підготовці студентів; розвитку юридичного мислення,
необхідного для теоретичного засвоєння та практичного застосування права;
створення необхідних передумови для вивчення інших юридичних дисциплін, за
допомогою інтенсифікації навчання на основі опорних схем.
План
1. Джерела адміністративного права – зовнішнє вираження
адміністративно-правових норм.
2. Види джерел адміністративного права.
Технічні засоби навчання:
·
Інтерактивна
дошка
·
Мультимедійний
проектор
·
Персональний
комп’ютер
Наочність:
·
Тематична
презентація в Power Point.
·
Опорний
конспект до лекції №7.
·
Картки-схеми
Міждисциплінарні зв’язки: «Конституційне право», тема
1.3.»Джерела конституційного права
України»; «Теорія держави і права», тема 4.5. «Правотворення. Форми(джерела)
права».
Література
1. Загальне адміністративне право: підручник
/ за заг. ред. І.С. Гриценка. – К.:
Юрінком Інтер, 2015. – 568 с.
2. Колпаков В. К. Курс адміністративного права
України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д.
Сущенко [та ін.] ‒ 2-ге вид. , перероб. і допов. ‒ К. : Юрінком Інтер, 2013. ‒ 872 с.
3. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне
адміністративне право: Навчальний посібник / За загальною редакцією Р.С.
Мельника. – К.: Ваіте, 2014. – 376 с.
4. Адміністративне право: альбом схем : навч.
посіб. / НЮУ ім. Я. Мудрого ; уклад. Ю. П. Битяк [та ін.] . - 2-е вид., змін.
та доп. - Харків : Право, 2014. - 152 с.
5. Адміністративне право: підручник / Ю.П. Битяк
(Кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький. та ін..; за заг. Ред. Ю.П.
Битяка, В.М. Гарящука, В.В. Зуй. – 2-ге вид., переробл. Та допов.- Х.: Право,
2012.
6. Адміністративне право. Альбом схем: навч.
посіб. / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, В.М. Гаращук та ін.- Х.: Національний
університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2012.
7. Pravo.biz.ua : юрид. б-ка http://pravo.biz.ua/
8. Електронна юридична бібліотека http://law.biz.ua/books/0023/0204.htm
9. Правознавець : електронна б-ка юрид. л-ри http://www.pravoznavec.com.ua/
10.Электронная
юридическая библиотека Ilex http://lexlibrary.org/
11.Юридична
бібліотека на Znatoki.net http://znatoki.net/
12.Юр-Инфо –
сайт для юриста http://www.yur-info.org.ua/
Викладач ___________ Т.М. Северенчук
1. Джерела адміністративного права – зовнішнє вираження
адміністративно-правових норм.
У юридичній
літературі поняття «джерело права» неоднозначне. Проте традиційно
під ним розуміють зовнішню форму вираження правових норм.
Відповідно до положень теорії права
джерелами права можуть виступати нормативно-правові акти, правові звичаї, судові
прецеденти, правові угоди. Існує думка, що
джерелом права є і способи, якими державні органи беруть участь у
правотворенні. Тобто дане поняття розглядається
як з позиції буття права, так і його встановлення.
Так, до значення джерел права
поступово наближаються рішення Конституційного
Суду України. Щоправда, вони
безпосередньо норм 
права не
містять, але їх положення є підставами для встановлення, зміни чи припинення дії правових
норм, у тому числі адміністративно-правових.
Загалом же ця проблема залишається дискусійною і потребує ґрунтовнішого
дослідження.
права не
містять, але їх положення є підставами для встановлення, зміни чи припинення дії правових
норм, у тому числі адміністративно-правових.
Загалом же ця проблема залишається дискусійною і потребує ґрунтовнішого
дослідження.
До джерел адміністративного права належать
також нормативно-правові акти громадських організацій або прийняті
ними спільно з державними органами, якщо вони містять норми
адміністративно-правового характеру.
Нині
об'єднання громадян не приймають таких приписів, але в Україні діють
деякі з таких нормативно-правових актів радянського періоду.
Наприклад, «Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для
робітників і службовців підприємств, установ та організацій», що
затверджені Держкомпраці Союзу РСР та ВЦРПС СРСР. Втім слід зауважити, що
перелічені в Типових правилах види дисциплінарних стягнень у практиці не
застосовуються, оскільки в ст. 147 Кодексу законів про працю України
(КЗпП) встановлено лише два основні дисциплінарні стягнення —
догана і звільнення.
Помітне місце серед джерел
адміністративного права посідають акти
органів місцевого самоврядування, в
тому числі так звані загальнообов'язкові
рішення, якими встановлюється адміністративна відповідальність.
Звичайно, вони мають локальний характер, однак у них вирішуються (регулюються) важливі питання місцевого, регіонального
значення.
Суто адміністративно-правових
актів досить мало. Наприклад, це Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП),
Закон України «Про адміністративний нагляд за
особами, звільненими з місць позбавлення волі» та деякі інші закони,
Кодекс адміністративного судочинства.
Якщо
нормативно-правовий акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших
галузей права (фінансового, цивільного тощо), то для адміністративного права
він буде джерелом лише у тій частині, котра має
адміністративно-правовий характер.
Судовий прецедент не може визнаватися джерелом права у правовій системі України. Однак є певні застереження
щодо цього висновку. Зокрема,
Конституційний Суд України може приймати рішення, які тягнуть фактичне скасування чи зміну норм правових актів Верховної Ради України, Президента України,
Кабінету Міністрів України, Верховної
Ради Автономної Республіки Крим. Згідно із ст. 74 Закону України «Про
Конституційний Суд» Конституційний
Суд може вказати на преюдиційність свого рішення при розгляді судами
загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії неконституційного акту. Це означає,
що рішення Конституційного Суду має загальнообов'язкову силу при
вирішенні необмеженої кількості індивідуальних спорів, тобто має нормативний характер.
Джерелом права може бути і правовий
звичай — правило поведінки людей, яке склалося історично і набуває
загального визнання внаслідок багаторазового повторення. Однак
нині в Україні не зустрічається випадків прямого санкціонування державними органами правових звичаїв у сфері публічного управління,
оскільки вони вже давно трансформувалися у діюче адміністративне право.
Отже, джерела адміністративного права треба
розуміти як зовнішні форми встановлення і вираження
адміністративно-правових норм — акти правотворчості державних
органів та організацій, органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їхньої встановленої законодавством компетенції, а
також міжнародні угоди (договори) і
міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною.
2. Види джерел адміністративного права.
Нормативно-правові акти державних
органів — найбільш численна група джерел адміністративного права. Вони
утворюють систему, яка побудована відповідно до принципу верховенства закону.
Місце конкретного джерела адміністративного
права у цій системі визначається поняттям юридичної сили. Остання
характеризує ступінь підпорядкування нормативно-правових актів, а
саме:
0 усі вони
ґрунтуються на нормах Конституції і законів України, які мають найвищу юридичну силу;
0 нормативні
акти вищих органів виконавчої влади є юридичною базою для актів, що приймаються
органами виконавчої влади нижчого рівня;
0 акти
центральних органів виконавчої влади мають більший масштаб дії, ніж аналогічні акти
нижчих органів;
0 нормативні акти галузевого
(відомчого) характеру ґрунтуються на
джерелах загальнодержавного характеру.
Основними видами
нормативно-правових актів як джерел адміністративного
права, за їх юридичною силою, є наступні.
1. Закони як форма виявлення волі народу
України закріплюють і регулюють найважливіші аспекти організації і діяльності органів виконавчої влади, державної служби, правового
статусу особи у сфері державного
управління, створюють режим відповідальності, а також регламентують порядок реалізації повноважень
органів управління, правоохоронних,
судових та інших органів.
Закони
бувають конституційні та звичайні.
Конституція
України як Основний Закон має вирішальне значення у встановленні основ правового
регулювання державного управління, акумулює головні засади, задає
управлінським відносинам цільову спрямованість. В Основному Законі
визначаються система органів виконавчої влади, їх
найважливіші повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових
актів. Конституційні положення встановлюють основи
адміністративно-правового статусу громадян, закріплюють право на
участь об'єднань громадян і трудових колективів в управлінні
державними і громадськими справами, обов'язки і відповідальність
посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності та
дисципліни в державному управлінні.
Проте роль Конституції України як
засадничого джерела адміністративного права не може бути
зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської
діяльності. Деякі конституційні норми передбачають видання
окремих законів — з метою конкретизації та деталізації конституційних положень,
на яких
базуватиметься поточне адміністративно-правове регулювання відповідних
суспільних відносин. Так, після прийняття Конституції України розроблено і введено в
дію чимало законів, що стосуються сфери адміністративно-правового
регулювання. Це закони України «Про звернення громадян» від
02.10.1996 р.1, «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999
р.2, «Про участь громадян в охороні громадського порядку і
державного кордону» від 22.06.2000 р.3 та ін.
Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно
законом можуть регулюватися: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих
прав і свобод,
основні обов'язки громадянина; організація і діяльність органів виконавчої влади,
основи державної служби, організація державної статистики та
інформатики; основи національної безпеки, організація Збройних Сил України;
забезпечення громадського порядку, правовий режим державного
кордону, воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної
екологічної ситуації; діяння, які є адміністративними правопорушеннями,
та відповідальність за них тощо.
2. Постанови Верховної Ради України мають організаційно-правовий характер
і за юридичною силою є наступним після законів рівнем. Ці акти бувають двох
видів.
По-перше, з їх допомогою парламент може
вирішувати невідкладні питання керівництва державою, які
віднесені до його компетенції, але не врегульовані у законах. Наприклад, Постанова Верховної Ради України від 15.08.1997 р. «Про інформацію
Кабінету Міністрів України про ситуацію в сільському господарстві та
невідкладні заходи щодо державної підтримки агропромислового комплексу»4.
По-друге, парламент постановами вводить у дію нові закони, скасовує
і змінює застарілі. Подібні акти здебільшого не містять правових норм, є
нормативно-допоміжними. Але з огляду на їх правотвор-че значення, а також на
те, що вони діють неодноразово — протягом існування
головного акту (закону), їх також слід відносити до джерел права.
Проте у
деяких випадках у постановах парламенту містяться і норми права. Так, п. 2 Постанови
Верховної Ради від 16 грудня 1993 р. «Про
введення в дію Закону України «Про державну службу» встановлює загальнообов'язкове правило: «Дія Закону
поширюється на працівників державних
органів Автономної Республіки Крим, органів
місцевого та регіонального самоврядування»1.
3. Укази Президента України — акти глави
держави, що видаються
у межах його повноважень на основі та на виконання Конституції і
законів України.
у межах його повноважень на основі та на виконання Конституції і
законів України.
Реалізуючи
свої повноваження у сфері виконавчої влади, Президент України видає
нормативно-правові акти, які насамперед стосуються
створення і діяльності органів виконавчої влади. Так, з метою вдосконалення структури органів виконавчої влади,
підвищення ефективності державного управління 15 грудня 1999 р. видано
укази «Про систему центральних органів виконавчої влади» № 1572, «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої
влади» № 1573. Указами Президента затверджуються також положення про окремі міністерства
та інші центральні органи виконавчої влади.
Президент приймає нормативні укази
з питань державної служби, управління
економікою, з питань розвитку підприємництва та з деяких інших важливих питань.
Такі акти
Президента України, як розпорядження, мають індивідуальний характер і норм права
зазвичай не містять.
4. Акти органів управління державних підприємств,
установ, організацій — накази їх керівників. Право цих
керівників приймати норми права пов'язане з необхідністю реалізації
компетенції власника майна, тобто держави в особі її органів.
Накази приймаються одноосібно, їх дія поширюється на всі структурні
підрозділи, відділи, служби, працівників відповідних утворень.
Можливі
випадки, коли ці акти поширюються і на громадян, які не є працівниками згаданих
утворень, тобто мають зовнішню дію. Так, ст. 78 Кодексу торгівельного
мореплавства України передбачає, що керівник порту (державного транспортного підприємства)
видає обов'язкові постанови, що регулюють
питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського
порядку, проведення санітарних та протипожежних
заходів у порту, охорони навколишнього природного середовища, порядку заходу суден у порт та виходу з нього.
Крім нормативно-правових актів державних органів, окремим видом джерел адміністративного права є міжнародні
угоди (договори) України та
міжнародно-правові акти, що ратифіковані Верховною Радою України. Відповідно до ст. 9 Конституції України вони є частиною національного
законодавства. Міжнародно-правові акти регулюють і питання, які віднесені до адміністративно-правової сфери: захист прав
і свобод людини і громадянина; правовий статус іноземців; порядок перетину
державного кордону; взаємодія прикордонних військ та митних служб сусідніх держав; міжнародне транспортне сполучення;
співробітництво у різних галузях народного господарства; боротьба із
злочинністю. Такою є, наприклад, Угода між Україною і Республікою Польща «Про
правовий режим українсько-польського кордону, співпрацю та взаємодію у
прикордонних питаннях», ратифікована
Верховною Радою України 14 липня 1993 р.
За своєю
юридичною силою норми міжнародних угод та міжнародно-правових актів посідають
місце між нормами Конституції та звичайних законів
Навчально-методична
карта лекції №8
Навчальна дисципліна: «Адміністративне право»
|
група
|
дата
|
|
|
|
|
|
|
Тема заняття: Поняття «суб’єкт
адміністративного права»
Дидактична мета: розкрити
зміст субєктів адміністративного права, сформувати у студентів уявлення про
значення суб’єктів адміністративного права, ознайомити студентів із складовими
адміністративної правосуб’єктності.
Виховна мета: формування
особистісних якостей; підвищення рівня правосвідомості та правової культури,
формування поваги до обраної професії; з’ясування значення теми для подальшого
навчання та практичної діяльності.
Міждисциплінарні зв’язки: «Конституційне
право», тема 4.1. « Правовий статус людини і громадянина»; «Теорія держави і права», тема 2,3.
«Взаємозв'язок та взаємодія суспільства,
держави і права».
Кваліфікаційні вимоги до знань, вмінь, навичок:
студенти повинні знати: поняття
"джерела адміністративного права '' та види класифікацію джерел
адміністративного права;
студенти повинні вміти: орієнтуватися в чинному законодавстві України,
щодо визначення джерел адміністративного права.
1. Забезпечення заняття
1.1.Дидактичний матеріал
Опорний конспект до лекції №8
картки-схеми до теми.
1.2.Наочні
посібники:
Тематична
презентація в Power Point.
1.3.Технічні
засоби навчання
Інтерактивна дошка
Мультимедійний проектор
Персональний комп’ютер
1.4.Література:
1.Загальне адміністративне право:
підручник / за заг. ред. І.С. Гриценка.
– К.: Юрінком Інтер, 2015. – 568 с.
2.Колпаков В. К. Курс
адміністративного права України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко,
І. Д. Пастух, В. Д. Сущенко [та ін.] ‒ 2-ге вид. , перероб. і допов. ‒ К. :
Юрінком Інтер, 2013. ‒ 872 с.
3.Мельник Р.С., Бевзенко В.М.
Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / За загальною редакцією
Р.С. Мельника. – К.: Ваіте, 2014. – 376 с.
4.Адміністративне право: альбом схем
: навч. посіб. / НЮУ ім. Я. Мудрого ; уклад. Ю. П. Битяк [та ін.] . - 2-е вид.,
змін. та доп. - Харків : Право, 2014. - 152 с.
5.Адміністративне право: підручник /
Ю.П. Битяк (Кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький. та ін..; за заг.
Ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гарящука, В.В. Зуй. – 2-ге вид., переробл. Та допов.-
Х.: Право, 2012.
6.Адміністративне право. Альбом
схем: навч. посіб. / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, В.М. Гаращук та ін.- Х.:
Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»,
2012.
7.Pravo.biz.ua : юрид. б-ка http://pravo.biz.ua/
8.Електронна юридична бібліотека http://law.biz.ua/books/0023/0204.htm
9.Правознавець : електронна б-ка
юрид. л-ри http://www.pravoznavec.com.ua/
10.Электронная юридическая
библиотека Ilex http://lexlibrary.org/
11.Юридична бібліотека на
Znatoki.net http://znatoki.net/
12.Юр-Инфо – сайт для юриста http://www.yur-info.org.ua/
2.Хід заняття
2.1. Організація заняття-1хв.
-
перевірка присутності студентів на занятті;
-
перевірка готовності аудиторії до заняття.
2.2. Визначення теми, мети,
мотивація навчальної діяльності- 2 хв.
У
адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав і
обов'язків у сфері державного управління, які передбачені
адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а
покладені обов'язки виконувати.
З даного
визначення випливає, що "претендент" на статус суб'єкта адміністративного
права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав
і обов'язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс
соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб'єктивні права і обов'язки.
До таких особливостей
(соціальних передумов) належать: а) зовнішня відокремленість, яка
характеризується наявністю системоутворюючих ознак; б) персоніфікація в
суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи
— персони; в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у
відносинах з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового
регулювання суспільних відносин. "Претендент", який має названі
особливості, набуває статусу суб'єкта тільки в тому випадку, якщо держава,
використовуючи адміністративно-правові норми, робить його носієм (власником)
прав і обов'язків, які реалізуються останнім у сфері державного управління.
Таким чином,
соціальні особливості спричинюють комплекс передумов, які свідчать про
потенційну можливість бути суб'єктом, а адміністративно-правові норми,
використовуючи ці передумови, по-перше, перетворюють "претендента" на
суб'єкта, по-друге, визначають його місце і роль у сфері державного управління.
До перших належать норми загальні для усіх суб'єктів адміністративного права
(наприклад, норми про право звернення до органів влади з пропозиціями), до
других — норми, які реалізуються тільки даним суб'єктом.
2.3. Актуалізація опорних знань
студентів-3 хв.
1. Що таке
«суб’єкт адміністративного права»?
2. Що таке
«суб’єкт адміністративних правовідносин»?
3.Назвіть
ознаки наявності в учасників адміністративних правовідносин суб'єктивних прав?
2.4. План лекції-60 хв.
1.
Поняття «суб’єкт адміністративного права». Суб’єкт адміністративного
права і суб’єкт адміністративних правовідносин.
2. Складові
адміністративної правосуб’єктності.
2.5. Питання для активізації
пізнавальної діяльності студентів- 10 хв.
1. Що таке
суб’єктивні обов’язки?
2. Що таке
адміністративна правосубєктнусть?
2.6. Підбиття підсумків заняття ,оцінка
діяльності студентів,активності ведення дискусії ,вміння обґрунтовувати
позиції,оголошення та обґрунтування оцінок-2хв.
¾ Заключне слово викладача.
¾ Оцінка роботи студентів під час
лекції.
2.7. Завдання для самостійної роботи
студентів (домашнє завдання)-2хв
І. Опрацювати тему за
підручником:
1.Загальне адміністративне право: підручник / за заг. ред. І.С. Гриценка. – К.: Юрінком
Інтер, 2015. – 568 с.
2.Колпаков В. К. Курс адміністративного права України
: підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д. Сущенко [та
ін.] ‒ 2-ге вид. , перероб. і допов. ‒ К. : Юрінком Інтер, 2013. ‒ 872 с.
ІІ. Опрацювати
питання, винесені на самостійне вивчення:
- Адміністративна
правоздатність та дієздатність.
- Система
суб'єктів адміністративного права.
- Адміністративно-правовий
статус об'єднань громадян.
Підпис викладача: ______________
ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА
СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ
(УКРКООПСПІЛКА)
Полтавський
кооперативний технікум
Розглянуто
та затверджено на засіданні
циклової
(предметної) комісії юридичних дисциплін
Протокол № 1
від 30.08.2015 р.
Голова
циклової комісії юридичних дисциплін
_____________ С.В. Перун
Спеціальність: 5.03040101 Правознавство Курс II
Дисципліна: « Адміністративне право»
Лекція №8
Лекція-бесіда
Тема: Поняття «суб’єкт адміністративного права»
Навчальна мета: розкрити суть субєктів
адміністративного права, сформувати у студентів уявлення про значення
суб»єктів адміністративного права, ознайомити студентів із складовими адміністративної правосуб»єктності.
Виховна
мета: виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення
отримувати нові знання самостійно, виховання національно-державницької
свідомості у молоді.
Розвивальна
мета: спонукати
до пізнавальної, наукової, творчої діяльності; розвивати самостійність та
творче мислення, раціональні способи пізнавальної діяльності.
Методична мета: удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, сприяти
широкій загальній підготовці студентів; розвитку юридичного мислення,
необхідного для теоретичного засвоєння та практичного застосування права;
створення необхідних передумови для вивчення інших юридичних дисциплін, за
допомогою інтенсифікації навчання на основі опорних схем.
План
1.Поняття «суб’єкт
адміністративного права». Суб’єкт адміністративного права і суб’єкт
адміністративних правовідносин.
2.Складові адміністративної правосуб’єктності.
Технічні засоби навчання:
·
Інтерактивна
дошка
·
Мультимедійний
проектор
·
Персональний
комп’ютер
Наочність:
·
Тематична
презентація в Power Point.
·
Опорний
конспект до лекції №8.
·
Картки-схеми
Міждисциплінарні зв’язки: «Конституційне право», тема 4.1.
« Правовий статус людини і громадянина»; «Теорія держави і права», тема 2,3.
«Взаємозв'язок та взаємодія суспільства,
держави і права».
Література
1. Загальне адміністративне право: підручник
/ за заг. ред. І.С. Гриценка. – К.:
Юрінком Інтер, 2015. – 568 с.
2. Колпаков В. К. Курс адміністративного права
України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д.
Сущенко [та ін.] ‒ 2-ге вид. , перероб. і допов. ‒ К. : Юрінком Інтер, 2013. ‒ 872 с.
3. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне
адміністративне право: Навчальний посібник / За загальною редакцією Р.С.
Мельника. – К.: Ваіте, 2014. – 376 с.
4. Адміністративне право: альбом схем : навч.
посіб. / НЮУ ім. Я. Мудрого ; уклад. Ю. П. Битяк [та ін.] . - 2-е вид., змін.
та доп. - Харків : Право, 2014. - 152 с.
5. Адміністративне право: підручник / Ю.П. Битяк
(Кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький. та ін..; за заг. Ред. Ю.П.
Битяка, В.М. Гарящука, В.В. Зуй. – 2-ге вид., переробл. Та допов.- Х.: Право,
2012.
6. Адміністративне право. Альбом схем: навч.
посіб. / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, В.М. Гаращук та ін.- Х.: Національний
університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2012.
7. Pravo.biz.ua : юрид. б-ка http://pravo.biz.ua/
8. Електронна юридична бібліотека http://law.biz.ua/books/0023/0204.htm
9. Правознавець : електронна б-ка юрид. л-ри http://www.pravoznavec.com.ua/
10.Электронная
юридическая библиотека Ilex http://lexlibrary.org/
11.Юридична
бібліотека на Znatoki.net http://znatoki.net/
12.Юр-Инфо –
сайт для юриста http://www.yur-info.org.ua/
Викладач ___________ Т.М. Северенчук
1.
Поняття
«суб’єкт адміністративного права». Суб’єкт адміністративного права і суб’єкт
адміністративних правовідносин.
Норми кожної окремої галузі права поширюються
на певне коло осіб, які, підпадаючи під вплив цих норм, виступають суб'єктами відповідної
галузі права. Суб'єкти адміністративного права — це учасники
суспільних відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні
(суб'єктивні) обов'язки, встановлені адміністративно-правовими
нормами. Оскільки в попередній главі підручника було розглянуто поняття суб'єктів
адміністративних правовідносин, важливо бачити різницю між
цими поняттями.
На відміну від суб'єкта адміністративних правовідносин суб'єкт
адміністративного
права має лише потенційну здатність вступати у правовідносини.
У конкретному
випадку він може і не бути їх учасником. Наприклад, громадянин України,
що перебуває за її межами, може фактично не брати участі в жодних
адміністративно-правових відносинах, тобто не бути їх суб'єктом, однак
суб'єктом адміністративного права він є завжди, оскільки його як
громадянина адміністративно-правові норми наділили комплексом
прав і обов'язків. Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень,
то він не є суб'єктом
адміністративно-деліктних відносин.
Якщо суб'єкт адміністративних правовідносин —
це фактичний носій правових зв'язків, тобто він обов'язково в них бере реальну участь, то суб'єкт
адміністративного права є, так би мовити, претендентом на цю участь. Але для того, щоб визнаватися таким претендентом, відповідна особа повинна бути потенційно
здатним носієм суб'єктивних прав і
обов'язків. Така потенційна здатність суб'єкта визначається як адміністративна
правосуб'єктність.
Адміністративне
право наділяє правосуб'єктністю велике коло учасників суспільних відносин, про що свідчить величезна
кількість подібних відносин у різних сферах
реалізації публічної влади. Не випадково
перелік суб'єктів адміністративного права значно ширший, ніж у будь-якій іншій галузі права.
Суб'єктами адміністративного права є
громадяни, іноземці, особи без громадянства. Причому правове становище
суб'єктів однієї категорії неоднакове. Якщо проаналізувати
адміністративну правосуб'єктність громадян, то виявиться, що вона
відрізняється залежно від статі, віку, стану здоров'я (наприклад, не всі можуть
призиватися на військову службу, вступати
до вищих навчальних закладів тощо). Серед
іноземців особливим адміністративно-правовим статусом наділяються
біженці (згідно із Законом України «Про біженців»).
Суб'єктами
адміністративно-правових відносин є органи держави, насамперед
органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату,
органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, адміністрація підприємств,
установ, організацій, а також органи місцевого самоврядування. Суб'єктами цих
відносин треба визнати і структурні
підрозділи підприємств, установ, організацій (наприклад, цех, факультет,
відділення в лікарні тощо).
Суб'єктами
адміністративно-правових відносин є також різноманітні господарські структури.
Зокрема, на них, як і на всі інші організації, нормами адміністративного права
покладено обов'язок додержувати пожежних, санітарних та інших
загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди і т.
ін.)
2.
Складові
адміністративної правосуб’єктності.
Згадуючи
наведене у попередньому параграфі визначення адміністративної правосуб'єктності як потенційної можливості особи бути носієм певних суб'єктивних прав і
обов'язків, слід окремо сказати, як
треба розуміти дані права й обов'язки.
Суб'єктивні
права якоїсь особи — це надана і гарантована державою шляхом
закріплення в правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки цієї
особи.
Ознаками наявності в учасників
адміністративних правовідносин суб'єктивних
прав є:
·
можливість
певної поведінки з метою задоволення своїх інтересів;
·
наявність
адміністративної правосуб'єктності;
·
можливість
реалізації поведінки в адміністративних правовідносинах;
·
обмеженість
поведінки рамками адміністративно-правових
норм, вихід
за які є порушенням правових приписів.
Протилежністю суб'єктивних прав є суб'єктивні
(точніше, юридичні) обов'язки. Ці категорії
нерозривно зв'язані й не можуть існувати одна без одної, оскільки право
однієї особи, як правило, не може бути реалізоване поза виконанням
обов'язку іншою особою.
Як
суб'єктивні права, так і обов'язки, закріплені правовою нормою, набувають юридичного
характеру, а тому їх точніше називати «суб'єктивні
юридичні права і обов'язки». Але зважаючи на тавтологію в сполученні «юридичні (тобто правові)
права», загальнопоширеним стало визначення «суб'єктивні права і обов'язки».
Хоча для характеристики суб'єктивних
обов'язків нерідко використовують дефініцію «юридичні обов'язки».
Суб'єктивні
обов'язки — це покладена державою і закріплена в правових нормах
міра належної поведінки якоїсь особи. Причому їх реалізація
забезпечена можливістю застосування державного примусу.
У сфері адміністративно-правового
регулювання суб'єктивні права і обов'язки
мають як спільні, так і відмінні ознаки.
Об'єднує їх спільна
адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах,
наявність меж у поведінці (і те, і друге є
мірою), належність особам, які мають адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність,
наявність державних гарантій. Відмінності
полягають у тому, що права реалізуються в інтересах їх власника, а обов'язки —
в інтересах інших осіб; права — це міра можливої (допустимої) поведінки, а
обов'язки — міра належної поведінки.
Звертаючись
до поняття адміністративної правосуб'єктності, слід визначити
його як здатність особи мати і реалізовувати (здійснювати)
безпосередньо або через свого представника надані їй нормами права — суб'єктивні
права і обов'язки. Зміст даного поняття має два елементи:
1) здатність мати суб'єктивні права і обов'язки — адміністративна правоздатність;
2) здатність реалізовувати надані права і обов'язки -
адміністративна дієздатність.
В органах
державної влади, органах місцевого самоврядування адміністративна
правосуб'єктність виявляється у нормативно закріпленій за ними компетенції тобто
у сукупності їх юридично-владних повноважень (прав і обов'язків),
що надаються їм для виконання відповідних завдань і функцій.
Це
стосується й інших юридичних осіб — підприємств, установ, організацій, хоча щодо них термін
«компетенція», зазвичай поширюється тільки
на органи управління (адміністрації) цих юридичних осіб. Що ж до самих юридичних осіб, то використовується
термін не «компетенція», а «адміністративно-правовий статус».
Адміністративна
правоздатність — це здатність суб'єкта мати права і
обов'язки, передбачені нормами адміністративного права. Адміністративна
правоздатність виникає з моменту появи суб'єкта. Якщо йдеться про фізичну
особу, то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну (в деяких випадках
іншу колективну) особу — з моменту державної реєстрації підприємства, установи, організації
(а колективних утворень — навіть ще до
моменту державної реєстрації). Припиняється
правоздатність з моменту зникнення суб'єкта, тобто ліквідації підприємства,
закладу, організації, а якщо йдеться про фізичну особу — з моменту смерті.
Адміністративна
дієздатність — це здатність суб'єкта самостійно, вольовими,
усвідомлюваними діями (безпосередньо або через представника)
реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у
сфері адміністративно-правового регулювання.
Складовою адміністративної праводієздатності
є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за
порушення адміністративно-правових норм юридичну (як
правило, адміністративну) відповідальність.
Слід зазначити, що чинне
законодавство України не визначає наявність
адміністративної відповідальності юридичних (та інших колективних) осіб, хоча опосередковано така можливість
допускається. Так, у ст. 25 Закону
України «Про насіння» від 15.12.1993 р. наголошується, що юридичні й фізичні особи, винні у порушенні
законодавства з питань насінництва, притягуються до дисциплінарної,
адміністративної та кримінальної відповідальності
згідно із законодавством України.
Формально не
закріплюючи щодо юридичних осіб існування адміністративної відповідальності,
законодавець, однак, передбачає для них заходи відповідальності,
які за своєю правовою природою є адміністративними. Наприклад,
це накладення на об'єднання громадян таких стягнень, як попередження,
тимчасове призупинення діяльності, примусовий розпуск тощо
(докладніше про адміністративну відповідальність юридичних осіб див.
гл. 26, § 1).
Отже, адміністративна деліктоздатність
полягає у здатності фізичних осіб нести адміністративну
відповідальність, а юридичних осіб — відповідальність адміністративного
характеру.
Оскільки
наявність адміністративної правосуб'єктності певним чином
випереджає наявність у конкретної особи певних суб'єктивних прав і
обов'язків, то важливого значення для характеристики суб'єктів адміністративного
права набуває поняття адміністративно-правового статусу. Це
поняття охоплює комплекс конкретно визначених суб'єктивних
прав і обов'язків, які закріплені за відповідним суб'єктом нормами
адміністративного права. Тобто необхідною ознакою набуття особою
адміністративно-правового статусу є наявність у неї конкретних
суб'єктивних прав і обов'язків, які реалізуються даною особою як в
адміністративних правовідносинах, так і поза ними.
Отже, підсумовуючи сказане щодо
суб'єктів адміністративного права, відзначимо два моменти. З одного боку, коли
йдеться про потенційну здатність суб'єкта
адміністративного права мати певні права і виконувати обов'язки, акцентується увага на його адміністративній правосуб'єктності. З іншого боку, коли йдеться про наявні у того ж суб'єкта права і обов'язки, то мається на увазі
його адміністративно-правовий
статус.
Немає коментарів:
Дописати коментар